Можливі причини небажання дітей учитись

Батьки часто питають: «Чому моя дитина не хоче вчити математику (англійську мову, тощо)?».

Погану успішність дитини у школі ми схильні пояснювати недостатньою мотивацією. І найчастіше причина криється саме в ній. Але примушувати дитину вчити уроки виснажливо як для неї, так і для батьків. Якщо дитині давати гроші за хороші оцінки, вона буде зацікавлена тільки у винагороді, а не в тому, щоб дізнатися про щось нове. Зрештою, ви зрозумієте, що такі способи мотивації тільки погіршують ситуацію.

Покарання за погані оцінки також неефективне. Заборонити дитині дивитися телевізор або відключити Інтернет – не вихід. Спроби обговорити проблему з дитиною не завжди дають результат – найчастіше це схоже на звинувачення й виправдання.

Погана успішність криється у стресі

Але чому сьогодні погана успішність дітей стала поширеною проблемою? Хіба діти не хочуть учитись, а тільки розважатись? Чи причина в тому, що сучасні діти більш схильні до стресу?

Треба розуміти, в яких випадках дитина недостатньо старається, а коли її неуспішність – результат надмірного стресу. В останньому випадку треба з'ясувати його причини та по можливості усунути їх.

У першу чергу треба відповісти на запитання: «Чому моя дитина не хоче вчитись?». Розуміючи справжні причини, без звинувачень самої дитини, ми зможемо знайти рішення проблеми. Відповідь на це запитання можуть дати останні дослідження в галузі нейрофізіології.

У 60-х роках ХХ століття відомий американський психолог Деніел Канеман ввів поняття «когнітивне спотворення». На думку вченого, люди володіють певними установками, що допомагають їм швидко приймати рішення. Згодом такі установки можуть виявлятись помилковими та призводять до когнітивних спотворень.

Як приклад когнітивного спотворення Канеман наводить «Завдання про бейсбольний м'ячі і біту»: бейсбольний м'яч і біта коштують разом 1 долар 10 центів. Біта на один долар дорожче, ніж м'яч. Скільки коштує м'яч? Найбільш поширена відповідь – «10 центів». Це класичний приклад когнітивного спотворення (правильна відповідь – 5 центів).

Є ситуації, у яких установки можуть виявитись корисними, особливо, коли в нас немає часу на роздуми. Але в інших випадки люди, на думку Деніела Канемана, схильні керуватися принципом докладання найменших зусиль. Але чи пов'язано це з лінню чи з якимись іншими особливостями людської психіки?

У дослідженні Канемана є ще один цікавий факт: ті, хто відчували пастку в умові завдання та не могли знайти правильне рішення, у певний момент погоджувалися зі свідомо неправильною відповіддю. Рано чи пізно такий момент наступав у всіх учасників експерименту. Що найдивніше – Канеман міг передбачити той момент, коли учасник експерименту досягне цієї точки. Про це свідчили два показники – розширені зіниці та пришвидшений пульс.

Такий самий механізм проявляється і у випадку фізичних зусиль. В іншому експерименті учасникам треба було стискати руку якомога сильніше й довше. У момент максимального зусилля зіниці випробовуваних розширювалися, після чого учасники експерименту розтискали руки. Це свідчить про те, що розширення зіниць і почастішання пульсу є показниками нервового збудження.

Концентрація вимагає великих витрат енергії, за рахунок чого пульс і частішає. Ми стискаємо зуби, напружуємо м'язи корпусу, у нас частішає дихання й посилюється потовиділення, а травлення й метаболізм сповільнюються. Інакше кажучи, концентруючись, ми впадаємо в так званий «ерготропічний стан», який спочатку допомагав людині полювати й виживати, а тепер ми пристосували його для вирішення повсякденних завдань.

Розумові зусилля мають і фізичні прояви. У мозку й тілі відбуваються зміни подібні до тих, що відбуваються під час полювання (не важливо, є нашою метою дикий звір чи товар зі знижкою). Це допомагає зрозуміти, чому люди раптово припиняють шукати рішення. Канеман стверджував, що раптово ми відмовляємось від пошуку, якщо докладаємо надто багато зусиль для вирішення завдання.

Фізіологічні причини поганої успішності дітей

Американський нейробіолог Пол Маклін, автор теорії «триєдиного мозку», виділяє два режими роботи мозку, при яких домінують неокортекс або лімбічна система. Неокортекс – новітня частина мозку – підтримує «вищі» функції (мислення, мовлення, соціальний розвиток, емпатію, самоаналіз). Лімбічна система підтримує більш давніші функції, наприклад, дозволяє запам'ятовувати людей і різні місця у стресових ситуаціях. Саме режим лімбічної системи призводить до відмови від пошуку вирішення завдань.

Обидва режими роботи мозку вимагають великих витрат енергії, наприклад, при сильних розумових зусиллях або стресових ситуаціях. В умовах обмежених ресурсів організму при домінуванні однієї з систем – «раціональної» або «лімбічної», – дія другої системи сповільнюється.

Раціональна система відповідає за так звані «пізнавальні компетентності»: допомагає боротися зі шкідливими звичками, формує навички самовладання тощо. Такі навички дозволяють знижувати рівень стресу і, відповідно, знижувати витрати енергії.

Лімбічна система відповідає за нераціональну, інстинктивну поведінку людини у стресових ситуаціях. Ця система дозволяє нам ефективно захищатись у небезпечних ситуаціях, коли в нас немає часу на роздуми. Але інколи цей режим вмикається і в ситуаціях, коли нам нічого не загрожує й організм витрачає дуже багато енергії (наприклад, при вирішенні логічних завдань).

У таких ситуаціях гіпоталамус посилає сигнал припинити дію, що призводить до витрат енергії. Подібно термостату він реагує на зниження рівня глюкози у крові. Так відбувається «інстинктивна» відмова від виконання завдання, викликаного роботою лімбічної системи.

В екстрених ситуаціях така реакція організму супроводжується виробленням гормону кортизолу. У ситуаціях, коли реальної загрози немає, такий механізм проявляється тільки при зниженні рівня глюкози. Даний механізм зберігся в процесі еволюції. Він змушував первісну людину відмовлятись від переслідування тварини під час полювання, якщо в організмі було недостатньо ресурсів для переслідування.

Як допомогти дитині?

Повертаючись до проблеми дитячої успішності, зауважимо, що завжди є можливість подолати «точку відмови». І ми самі часто робимо так, наприклад, працюючи понаднормово, коли треба закінчити термінову доповідь. У таких ситуаціях ми часто покладаємось на перевірені засоби – каву або енергетичні напої. Ми вибираємо меншу із двох неприємностей: гнів начальника, якщо доповідь не буде готова вчасно, або перевтому, якщо над роботою доведеться сидіти всю ніч.

Дитину теж можна примусити подолати «точку відмови». Власне, так і відбувається, коли ми сваримо її або караємо за погану успішність. Однак ігнорування сигналів лімбічної системи може призвести до нервового зриву. Варто подумати: можливо, в деяких випадках, коли ми вважаємо дитину ледачою, її лімбічна система дає сигнал про виснаження ресурсів організму.

·         Дитина може не хотіти вчитися з багатьох причин. Якщо в її організмі занадто мало ресурсів, така поведінка не дивина. Тому необхідно знайти причини стресу, який забирає енергію в дитини, і по можливості їх усунути.

Учені стверджують, що причини такого стресу пов'язані з особливостями пізнавальної діяльності. Завдання Деніела Канемана (про вартість м’яча), про яке ми казали вище, свідчить про те, що надмірні розумові зусилля та проблеми при вирішенні різних завдань виникають через звичний спосіб нашого мислення. Можливо, це викликано специфікою нашої культури або недостатньо розвиненим абстрактним мисленням. Або тим, що розв’язання задачі вимагає навичок усних обчислень. Як би там не було, для розв’язання подібного роду завдань необхідно докладати розумових зусиль, а не відповідати інтуїтивно. Люди, які в ході експерименту давали неправильну відповідь, припускались помилки через те, що досягали «точки відмови».

Успішність дитини може також знижуватись у зв'язку з порушеннями роботи органів чуттів, пам'яті, швидкості реакції тощо. Усі ці фактори призводять до того, що дитина повинна докладати більше зусиль для виконання завдання. Не дивно, що при цьому вона швидко досягає «точки відмови».

Щоб допомогти дитині, яка постійно перебуває у стресовому стані, пов'язаному з пізнавальною діяльністю, дотримуйтесь таких правил:

·         Не звинувачуйте дитину. Спробуйте розібратися, чим викликана неуспішність дитини: лінню чи реакцією лімбічної системи.

·         З'ясуйте причину виникнення стресу. Це може бути брак часу на виконання завдання, відсутність необхідних навичок, негативний досвід минулого тощо.

·         Знизьте рівень стресу. Постарайтесь усунути всі причини виникнення стресу, але особливу увагу приділіть причинам, пов'язаним з пізнавальною сферою. Є безліч корекційних програм, що дозволяють їх усунути.

·         Навчіть дітей розпізнавати стрес. Батькам слід навчити дітей відчувати наближення «точки відмови».

·         Дайте дитині відпочити до того, як вона досягне «точки відмови». Відновлення сил після реакції лімбічної системи вимагає більше часу. Невелика перерва до досягнення «точки відмови» додасть дитині сил для другої спроби. Однак ми схильні діяти навпаки, думаючи, що дитина недостатньо старається. Ми наполягаємо на тому, щоб дитина виконала завдання, коли насправді їй потрібна перерва.

Якщо дитину часто сварити за неуспішність, вона дійсно може припинити старатися. Хоча уникнути «точки відмови» й не можна, можна зробити так, щоб вона не впливала на продуктивність розумової роботи дитини.